Україна-Русь і Путін: про що може свідчити «шапка Мономаха» на міжнародному трибуналі?

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Ірина Халупа

«Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської, вона виросла на своєму корені»

Михайло Грушевський

«Ми воюємо на своїй землі, де вражали ворога дружинники князя Володимира Мономаха», – так нещодавно обґрунтував варварську війну в Україні московський диктатор Володимир Путін. Показово, що «своим, российским» князя періоду України-Русі вважає не лише Путін, але й усе тамтешнє населення, починаючи зі школярів, яким ось уже понад двадцять років на уроках забивають голови міфами про те, що Великий Київський князь Володимир Мономах (1053–1125) – «выдающаяся личность Российской Федерации».

Коли ж почалося привласнення того, що Москві ніколи не належало?

Привласнення московитами історії Русі почалася ще у 15-му столітті, за московського правителя Івана ІІІ (1462–1505) – «дрібного торгаша, деспота… який перетворював усіх підлеглих у переляканих та безголосих рабів» і був знаменитий «варварськими стратами та безмежною зажерливістю» (історик Микола Костомаров).

Отакому своєму правителю тамтешні монастирські книжники надумали «доточити родовід» (історик Норман Дейвіс) і створити репутацію божественного походження. Та й написали йому генеалогію (історію роду) цілком у жанрі фентезі (відтоді цей жанр став улюбленим для імперських істориків).

У своєму писанні вони оголосили московського деспота Івана ІІІ «нащадком римського кесаря Августа, Московське царство – спадкоємцем Візантійської імперії, а Москву – Третім Римом».

Отоді ж, разом зі статусом «Богом вінчаного» правителя деспот Іван ІІІ отримав безмежну, нічим не обмежену владу, і став «засновником московського єдиноначалія» (історик Микола Костомаров).

Отак пів тисячі років тому у Московському царстві вигадали власний світопорядок, який у подальшому трансформувався у головний імперський міф, або ж так звану «московську схему історії» (історик Оглоблін). Цей міф упродовж століть сформував національний менталітет московитів, який ґрунтується на впевненості в їхній «кращості» порівняно з будь-яким іншим народом світу (доктор історії Євген Калюжний).

Пересадка у Києві

Сутність тієї ідеологічної спецоперації влучно пояснила Ліна Костенко у своїй знаменитій лекції «Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала». Московські книжники «замість того, щоби писати, що Москва у мокві сидить і московити великими гідностями не позначені», придумали генеалогічну легенду «про походження московської династії від Августа-кесаря, звичайно ж із пересадкою у Києві, у князя Володимира. І хоч би як пручалася реальна історія, а російські історики виймуть те, що ніколи там не лежало. І буде «московська схема світової історії».

Що означала «пересадка у Києві»?

Свого деспота Івана ІІІ московити породичали з римським кесарем через Київського князя Володимира Мономаха.

Мономах був сином Великого Київського князя Всеволода Ярославича та візантійської царівни, а також – батьком Юрія Долгорукого, основоположника суздальсько-московської династії. От через Долгорукого московити і встановили своїм князям просту лінію родоводу до візантійських Мономахів.

«Ця генеалогія була конче потрібна для Москви, бо без неї не можна було побудувати теорії наслідування прав і величі ІІ та І Риму: для цього треба було використати Україну-Русь як переходовий етап», – пояснює історик Наталія Полонська-Василенко.

Оголосивши Володимира Мономаха своїм «прародителем» Іван ІІІ почав іменуватися «государем всія Русі», і відповідно до такого титулу претендувати на приєднання українських земель до Московії.

Чи мав він на це право?

Ні. Британський історик Норман Дейвіс у своєму бестселері «Історія Європи» стверджує, що «титул Івана ІІІ «государя всія Русі» не можна було обґрунтувати ані історією ані політичною реальністю».

Чому так?

Річ у тім, що невідомо, за якими законами всі регалії Володимира Мономаха вкупі з правами на спадкоємство по візантійських цісарях перейшли до Юрія Долгорукого.

Адже згідно з законом, спадщина переходила до старшого сина. Старшим у шлюбі Володимира Мономаха та англійської принцеси Ґіти (доньки Гарольда, останнього англо-саксонського короля Англії) був Мстислав.

Саме йому Володимир Мономах і передав головний престол України-Русі – Київський. Мстислав керував державою так славно, що удостоївся ймення Великий. Його сини та онуки також були київськими князями, далі лінію нащадків Мстислава Великого продовжували славетний Роман Галицький і його син, Данило Галицький, який був коронований у 1253 році. Загалом сини та внуки Мстислава Великого княжили в Україні до 1324 року.

А Юрій Долгорукий був аж сьомим за порядком старшинства, він народився у другому шлюбі Володимира Мономаха, і його матір’ю була конкубіна (наложниця). Перед смертю князь Володимир наділив Юрія одним з найвіддаленіших удільних князівств України-Русі – Ростово-Суздальським. Тож з якого дива московити його оголосили головним спадкоємцем Володимира Мономаха?

Фальшування історії Московії

«Ясно: ми тут маємо справу зі свідомим фальшуванням історії Московії, і це фальшування триває до наших днів», – пояснює професор історії Наталія Полонська-Василенко.

Показово, що московити і самі чудово розуміли, наскільки їхні намагання посвоячитися з київськими та візантійськими правителями шиті білими нитками, і невдовзі склали ще одну фальшивку – «Сказание о бармах Мономахових» (барми – це символи влади). Автори «Сказания» докладно описали, як Володимир Мономах отримав царські регалії від візантійського цісаря Костянтина Мономаха і як пізніше вони спадково перейшли до Москви. Текст «Сказания» вирізьбили на дверцях царського трону Успенського собору Кремля (він там донині). І вказали дату події – 988 рік.

Володимир Мономах народився на пів століття пізніше – 1053 року. Але московські писачі для користі справи такими «дрібницями» ніколи не заморочувались – темі царських барм надали офіційного характеру і московські правителі остаточно увірували, що вони не абихто, а Мономаховичі.

Найвідомішою з тих барм стала так звана «шапка Мономаха». Московські очільники вінчали себе нею на царство (одним з перших це зробив тиран Іван Грозний (1530–1584)). Шапка й донині зберігається в «Збройовій палаті» у Москві як дорогоцінна реліквія московського, а пізніше російського самодержавства.

Про те, що реліквія фальшива, московити мовчать. Хоча це відомо ще з 19-го століття. Численні дослідники (один з перших російський академік Никодим Кондаков) аргументовано і незаперечно довели, що шапка нічого спільного з візантійськими Мономахами не має: «вона складається з двох частин: чудової східної роботи золотих пластин (можливо, дійсно шапки якогось східного правителя) та досить незугарно приробленої до неї вершини з хрестом (доктор історії Наталія Полонська-Василенко).